Щорічно, 9-го травня, ми звикли святкувати переможне завершення Великої вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників. Не багато хто знає, що спочатку, Указом Президії Верховної Ради СРСР, День Перемоги був оголошений неробочим днем від 26 квітня 1965, а тільки потім, у 1991 році, до переліку святкових днів було зазначено «День Перемоги» – 9 травня. І ось, вже цілих 73 роки, ми звикли святкувати День пам’яті, але чи справді ми його святкуємо?
На жаль, у цей час мені дуже соромно за наших людей, дізнаючись останні новини про 9 травня ми можемо побачити тільки банальне запитання: “Чи буде 9-го вихідний?”. Це справді усе, що нас турбує? Нас не турбує те, що скасовують свята, які для нас були рідними? Нас не турбує те, що мирно живучи зараз, завтра мирним може вже не бути? Нас не турбує те, що гасло – “Ніколи знову” повторюється саме зараз?
Усі знають про нашу тяжку ситуацію на сході, люди, які зараз жертвують собою, віддають своє життя за наш мир, надіються на те, що всі їх старання не будуть марними, на мою думку, історія повторюється, тільки в менших масштабах, ми стали ворогами, бувши братами, наші діди, прадіди так само воювали, так само “згасали” на наших землях, і ось так ми їм дякуємо?
Якщо чесно, неважливо коли саме ми будемо вшановувати пам’ять загиблих, 8-го чи 9-го, найголовніше – це те, щоб ми не забували про нього, це не просто вихідний день, це день – коли полягло багато людей, з мужністю, силою, духом, волею. 1939-1945 – це роки жахливого часу, забуваючи про нього, нехтуючи ним, ми забуваємо своїх героїв. Я закликаю усіх пам’ятати про ті роки, коли уся наша Батьківщина омивалася червоними маками.
