Вже більше року художники-реставратори з Києва працюють над розписом лівої стіни храму Свято-Михайлівського кафедрального собору. Використовують розпис по золоту, оформлення орнаменту у стилі бароко, Петриківку, символіку кольорів і зображень. В українській техніці розпису характерним є поєднання модерну, візантійського та європейського мистецтв, втім яскраво проявлена й українська самобутність.
«Це відродження української техніки. Для бароко притаманна вичурність форм – це орнаментальне оздоблення, а також об’ємне потрактування облич. У розписі бачимо вплив візантійського мистецтва – це символіка. Наприклад, якщо розглянути складки одеж, облич – бачимо певну геометризацію форм. Вони не реалістичні, а схематичні. Це для того, аби показати, що храм – прообраз Царства Божого, в якому повинна бути упорядкованість, відсутність хаосу. Зображення ікон – не схожі на реальні. Їх суть у відображенні потойбічного світу – Царства Божого, в якому немає тіней, все пронизано світлом», – розповів художник-реставратор Національного центру реставрації України Віталій Миргородський.
Аби передати думку, що все навкруги «пронизане світлом», в розробці головного художника Дениса Бєлянського реалізувалася ідея зображати елементи розпису на золоті. У Біблії є згадка про Горній Єрусалим, який є весь у золоті. Так само й іконопис має відтворюватися на позолоті. Для імітації золота використовується спеціальна плівка.
«У розписі золото – символ світла Божого. Німби над головами святих – золоті. Що ж до кольорової гами – вона стримана. Технічно це спрощує сприйняття. Використання червоного кольору також несе свій символ. У одних композиціях – це царський, ангельський колір, в інших – символ страждання», – додав художник-реставратор Київського національного музею ім. Т. Шевченка Олександр Корнієнко.
Подібного розписування, як у Свято-Михайлівському соборі, в Україні немає. Існує лише дещо схожий розпис церкви у комплексі «Мамаєва слобода» у Києві, над яким також працював Бєлянський.
На лівій частині храму, біля вікон, художники закінчили розписування ікон Святителів – Івана Золотоустого, Якова Праведного, Василя Великого, Григорія Палами, Симеона Богоприїмця, Григорія Богослова.
«Святителі зображені біля вікон, бо там найбільше світла. Символічно вони несли світло віри Христової в народ», – пояснив протоієрей собору Олександр Стахурський.
Знизу, під вікнами, художники розмістили декілька композицій із сюжету Страстей Господніх – Поцілунок Юди, Суд Пілата, Несення Христа. Все це зображено, ніби, на розгорненій плащаниці, оздобленій Петриківським орнаментом. Роботи ще у стані допрацювання студентами Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Варто сказати про зображення Святого воїнства як алегоричного образа воїнів Небесної Сотні.
«Велика кількість воїнів, що постраждали за віру Христову, були страчені за те, що замість язичництва прийняли християнство. Зброя в їхніх руках – це символ того, чим вони були страчені. А також це алегоричний образ Небесної сотні», – зазначив художник-реставратор Олександр Корнієнко.
На іншій стороні храму буде продовження зображення воїнів. У закінченій композиції їх має бути сто.
Нагадаємо, у Свято-Михайлівському соборі на Великдень співали три хори.
