Цей той бойовий досвід, за який доводилося платити дорогою ціною

Війна на Донбасі навесні 2014 носила всі ознаки анти-терористичної операції. Противник української армії мав тільки легку стрілецьку зброю, практично повністю була відсутня бронетехніка (кілька захоплених БМД десантників «не робили погоди», так як достатньої кількості боєприпасів у терористів не було). Тому цілком природно, що основною формою бойових дій загонів «прихильників федералізації» було стояння на імпровізованих блок-постах та засадні дії. Найбільш характерним епізодом тієї «странної війни» стала засідка на тилову колону 95-й (житомирської) аеромобільної бригади 13 травня 2014.

kramatorsk_01
Житомирські десантники на Донбасі, травень 2014 рік

Скориставшись досить «рідким» оточенням Слов’янська, в ніч з 12 на 13-е травня група бойовиків чисельністю до двадцяти чоловік просочилася крізь периметр оточення та висунулася до села Жовтневе (20 км від Краматорська). Очевидно, що бойовики мали чималий бойовий досвід, крім того в їх розпорядженні були свіжі розвіддані та провідники з місцевих жителів. Інакше складно пояснити, чому вони змогли вибрати для засідки вельми вдале місце – міст перед Краматорським водосховищем.

Дуже технічно була організована засідка: за міст і назад вздовж дороги були відправлені дві пари спостерігачів з УКВ-радіостанціями, а основна частина знаходилась перед мостом в «зеленці» по одну сторону від дороги.

У районі 12:30 група, відправлена назад, повідомила про появу невеличкої маневреної групи 95-ї окремої аеромобільної бригади – два БТР і 3 ГАЗ-66 з мінометами в кузові. Природно, що на під’їзді до мосту группа скинула швидкість, надавши можливість для нападу.

Першою ж гранатою з РПГ була підбита головна «восьмідесятка», яка заблокувала дорогу на міст всій колоні. Як згадував старший сержант В’ячеслав Кубрак, який знаходився в головному БТР: «Я знаходився на місці навідника. Командира взводу, старшого лейтенанта Віталія Дульчіка, викинуло з машини після попадання з гранатомета. Повернути башту і відкрити вогонь я не міг, бо на броні перебували поранені».

Його спогади доповнює молодший сержант Ярослав Голяченко: «У момент попадання снаряда по машині я перебував зверху на броні. Мене врятувало лише те, що гранат потрапила з іншого боку. Трьох моїх товаришів не стало ту ж хвилину. Бойовики вели вогонь дуже прицільно. Три кулі прошили мене навиліт. Я впав на землю».

kramatorsk_02
Згорілий БТР-80 на місці бою

Одночасно з підбиттям БТРа, нападниками був відкритий шквальний вогонь з стрілецької зброї. Йде другим БТР, протаранив головний бронетранспортер, зіштовхнув його з дороги вліво і розблокував дорогу. Однак у БТР потрапила граната прямо в моторний відсік і проїхавши ще метрів 20 машина зупинилася.

Це був найкритичніший момент бою – десантники в двох БТР виявилися фактично заблокованими. Проте водій головного БТРа – солдат Сергій Соловйов – якимось дивом зміг запустити двигун і тепер сам врятував своїх рятівників, виштовхнувши їх машину із зони обстрілу (потім говорили, що штовхав його близько кілометра!)

Слідуючі у колоні ГАЗ-66 у перші хвилини бою зупинилися і відразу потрапили під шквальний вогонь. Водій одного з «шістдесят шостих» направив машину вниз, до озера, а дві інші, на яких знаходилися міномети 2Б9 «Васільок», обійшли підбитий БТР та спробували рухатися далі. Але, від попадання трасуючих куль почали горіти майно і боєприпаси, що знаходилися в кузовах. В одній з машин пожежа незабаром згасла, а ось інша згоріла дотла.

Бойовики, строго по військовим настановам, не стали добивати екіпаж та десант перших БТР і максимально швидко покинули місце нападу (за повідомленнями місцевих жителів – на двох «Газель» і «Жигулях»).

Природно, що пошук нападників резервними групами нічого не дав. При огляді місцевості спецназом (перекинутий на вертольотах Мі-8 7-го полку армійської авіації) і бійцями 95-ї бригади навколо села були виявлені кілька місць можливої засідки, а також знайдені два гранатомети, один з яких був ще в герметичній упаковці, а другий – в зведеному стані.

Наші втрати в цьому бою склали шість чоловік убитими і вісім пораненими. За повідомленнями ЗМІ сепаратистів у тому бою група бойовиків втратила убитим одну людину (дезертир з 25-ї бригади, сам родом з Дніпропетровська), ще один був поранений.

Взагалі варто відзначити, що ставлення до дезертирам, які ще на початку війни перейшли на бік терористів в 25-й бригаді особливе – їм ніколи не пробачать.

За словами замполіта 1-го батальйону: «Справи проти них заведені. Якщо тих хлопців знайдуть, навіть через 10 років їх посадять. Тому що вони зрадники Батьківщини. Присягу треба виконувати. У них два шляхи – або їх там десь серед терористів «вальнуть», або в’язниця.

Цим людям тепер краще не показуватися на очі нашим хлопцям, які за Донбас кров проливали. Навіть після того, як ми закінчимо службу. Ми з ними жили поруч, разом служили, «їли з однієї ложки», а вони перейшли зі зброєю на ту сторону і стріляють по своїх, і якщо вони попадуться на очі нашим хлопцям, я цим людям не заздрю. У них немає дороги на Україну».

Взагалі після розгрому колони під Жовтневим українськими військовими були вжиті заходи щодо упорядкування руху військових колон, обов’язковим стала наявність бойової охорони. Цей той бойовий досвід, за який доводилося платити дорогою ціною.

Військовослужбовці 95-ї аеромобільної бригади, загиблі в бою 13.05.2014 р.

  1. Капітан Заброцький Вадим Йосипович, 17.06.1979 р.н. Похований у селі Світин Житомирського району. Залишилися дружина, дві дочки 2004 і 2005 р.н.
  2. Старший лейтенант запасу Дульчік Віталій Георгійович, 30.04.1986 р.н. Похований на військовому кладовищі в Житомирі. Залишилася дружина.
  3. Молодший сержант запасу Хрущ Сергій Юрійович, 03.10.1975 р.н. Похований у селі Верхівня Ружинського району. Залишилися дружина і двоє дітей.
  4. Сержант запасу Рудий Віталій Валентинович, 31.08.1984 р.н. Похований у селищі Головине Черняхівського району. Залишилася дружина і син.
  5. Старший солдат Якимов Олександр Валерійович, 04.06.1993 р.н. Похований у селі Кулиничі Харківської області. Залишилася дружина і новонароджений син.
  6. Сержант запасу Славіцкій Олег Вікторович, 09.08.1975 р.н. Помер при транспортуванні вертольотом від отриманих травм. Похований у селі Зоряне Ружинського району. Залишилися дружина і двоє дітей.

Автор продовжує збір матеріалів з історії участі житомирської бригади у війні та шукає учасників АТО, які могли б поділитися своїми спогадами ([email protected], https://www.facebook.com/girohov).

Автор: vgolos

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *